В основу патогенного тексту покладено текстуальну стратегію, яка марнує реальний час читача. Формальною ознакою такої стратегії є порушення просторово часовою взаємодії (континіуму) тексту, внаслідок якої деформується реальний образ світу. Патогенний текст стає свідомим механізмом марнування реального часу читача. Будь-який текст, що примушує гаяти час, служить панівній ідеології, адже постійний користувач такого тексту не здатен не тільки якимось чином впливати на соціальне життя, а навіть не хоче змінити власне [3, с. 152].
До медіаекологічних параметрів тексту слід віднести такі:
1) тема (заголовок). Ще у ХХ ст. Еріх Фромм вважав, що заголовки статей тенденційні і часто не відповідають змісту вміщених під ними статей, редакційні статті упереджені та написані у фальшиво-розважальному та моралізаторському тоні. Філософ вважав, що попит є лише на новини і редакції визначають, які події є новинам, а які ні. Актуальною проблема коректності заголовків є умовах українських воєнних реалій. Такі ресурси підвищують рівень тривожності у своїх реципієнтів в перший час після прочитання, коли особа зустріла цей матеріал на теренах, наприклад, Facebook. Іноді ледь не з точністю до 80-90% текст статті не збігається зі самим заголовком, або ж веде на інші сторінки, де розміщена абсолютно інша інформація чи рекламний контент. Друковані видання рідше зловживають заголовками, проте враховуючи зниження попиту на друковані видання й в газетах також можуть міститися заголовки, що достатньо відрізняються від змісту самої статті. Заголовки часто викликають у свого споживача емоції на кшталт: «пропало все», тобто підвищують інтерес (особливо якщо це новини), але вміст самої ж статті має інший контекст. Отже, медіаекологічним параметром тексту є чіткий, правдивий заголовок, що співпадає з вмістом статті, не вводить в оману, не викликає гіперінтересу своєю сенцаційністю, проте не позбавлений можливості підвищувати інтерес до статті;
2) аналіз. Аналіз важливий. Аналіз у викладеному тексті майже завжди присутній, якщо не в чітко вираженій формі, коли доступно зрозуміло всім та завжди, до фактично латентного прояву. Отже, в медіаекологічному тексті аналіз не повинен містити ознак зангажованості чи завуальованості. Якщо яскраво виражена заангажованість, то втрачається інтерес до цього медіа в певної цільової аудиторії і неважливо чи це медіа, як газета чи в електронній версії чи можливо текст в усному форматі на радіо чи телебаченні. Отже, аналіз присутній завжди, але не завжди варто розуміти його як власне аналіз в контексті «було/стало», «сальдо», «%» тощо, хоч для наукової журналістики це безумовно важлива складова. Аналіз, як і заголовки повинні характеризуватися високим рівнем об’єктивності, а не лише викликати резонанс, бо в новинах часто можна простежити деякий контекст – погано сьогодні, краще буде завтра.
3) докази. Докази – важливі, без доказів текст, це лише слова особи чи медіа під певним брендом або ж взагалі плітки/чутки. Докази як і аналіз також містяться в більшості текстів. Для деяких галузей журналістики є абсолютно провідною складовою. Докази повинні бути зібрані та опрацьовані, подані в тій форм яка не буде зміщувати фокус уваги споживача;
4) ресурси (джерела) інформації – провідна складова тексту. Висвітлення джерел інформації є обов’язковою практикою в кожному авторитеному медіа. Завжди зустрічаються підписи після цитат: «голова/експерт/фахівець/дослідник/професор/речник/інженер» чи «згідно даних державної служби статистики у Львівській обл.» або ж «речник ДСНС в Одеській області» тощо. Демонстрація джерел інформації є доказом, що це не вигадки, додають авторитетності для медіа, підтверджують експертну думку. Авторитетні медіа як от: Detector.media, Zaxid.net, чи менші Lviv.media, Sykhiv.media завжди вказують джерело походження інформації чи будь-яка друкована газета також. Але не завжди авторами текстів є великі та авторитетні редакції. Авторами текстів в епоху диджиталізації може виступати будь-хто. Від маркетологів, копірайтерів комерційних підприємств до пересічних індивідів, що мають доступ до інтернету. Надзвичайно часто саме вони як учасники (навіть лідери) медіатизації є авторами патогенних текстів, що мають на меті продаж конкретних товарів чи послуг й текст є частиною воронки продаж. Такі тексти часто стають вірусними і розповсюджуються за допомогою різних меседжерів, у соціальних мережах, форумах, блогах.
5) рекомендації – можуть бути представлені в обсязі, як декількох абзаців так й одного-двох речень. Не завжди в тексті можуть міститися рекомендації, проте в текстах, що можна вважати медіаекологічними, а не патогенними все ж рекомендації можна вважати провідним медіаекологічним параметром. Рекомендації бувають у більшості текстів і виступають логічним завершенням. Тому об’єктивність рекомендацій, відсутність зверхності в підтексті, експертні рішення підвищують авторитет тексту.
Негативний вплив патогенних текстів оцінюється, як дія психологічної бомби повільної дії. Такі тексти загрожують формуванню особистості, а отже, не можуть бути використані як матеріал для навчання, розвитку й аналізу [1, с. 146].
Патогенні тексти можуть використовуватися в інформаційних війнах, коли ж медіаекологічні мають інше спрямування.
Сюндюков І. у статті «Прицільний вогонь по свідомості» вважає, що інформаційна війна – це таке явище при аналізі якого не легко зберегти холодний, тверезий розум [2, с. 259].
Чим більше читач буде поінформований про можливість патогенного впливу, а також буде захищеним від насильства та пропаганди, тим якісніше і серйозніше сприйматиме надруковане. Для цього необхідно виключити статті пропаганди політичних структур, держорганів, кримінальних новин, адже вони не мають необхідного інформаційного навантаження, а лише погіршують внутрішній стан людини. Проте сьогодні таке вирішення проблеми неможливе, адже періодика «тримається» на подібних новинах, саме завдяки їм має змогу отримувати прибутки [1, с. 147].
Висновки. Медіаекологічні параметри тексту, це ті ж самі складові, що й в патогенному тексті, проте кардинально відрізняються якісними ознаками. Параметри патогенного тексту спрямовані на маніпуляцію підсвідомістю, насилля над довірливими, пропагують або ж толерують щось, а медіаекологічні характеризуються іншими якостями, що спрямовані на високоякісне задоволення потреб реципієнта, стають надійним мостом для комунікації між автором і адресатом, виконують виховну функцію. Споживач патогенного і медіаекологічного тексту іноді, це абсолютного протилежного світогляду індивіди, що володіють невеликим набором спільних якостей.
Список літератури:
1. Кононенко М. «Патогенні тексти на шпальтах місцевих газет». «Медіапростір», 2015, вип. 8 – с. 144-147. URL: http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/8531/1/Kononenko.pdf (дата перегляду 13 травня 2025).
2. Кость С. А. Журналістика і війна: навч. посібник. Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2018. – 414 с.
3. Масімова Л. Г. Критерії патогенності тексту. Наукові записки Інституту журналістики, 2010 – с. 150-152. URL: https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/1059/1/L_Masimova_KPT_GI.pdf (дата перегляду 13 травня 2025).
|