Вступ. У сучасних умовах соціально-економічної трансформації, процесів децентралізації та євроінтеграції України особливого значення набуває ефективне публічне управління, спроможне забезпечити якість та безпеку життя громадян на регіональному рівні. Важливою умовою цього є сформоване інституційне середовище - сукупність формальних і неформальних правил, процедур, структур та органів, що визначають механізми прийняття управлінських рішень.
Публічне управління виступає не лише інструментом реалізації політики, а й важелем підвищення добробуту населення. Ефективність управлінських рішень значною мірою залежить від того, наскільки інститути влади спроможні до адаптації, координації, партнерства з громадянським суспільством та дотримання принципів належного врядування.
1. Теоретико-методологічні підходи до аналізу інституцій публічного управління
Інституційний аналіз розглядає соціальні інститути як набір правил, норм та організацій, що координують поведінку суб’єктів. У контексті публічного управління це - інститути державної влади, місцевого самоврядування, адміністративних процедур, механізмів участі громадян тощо.
Значну увагу приділено концепції "нового інституціоналізму", яка підкреслює роль формальних та неформальних інституцій у формуванні політичного середовища. Методологічною основою аналізу виступають принципи ефективності, підзвітності, прозорості, участі та відповідальності.
Інституції публічного управління розглядаються як основа стабільного функціонування держави, що забезпечує соціальну згуртованість і розвиток людського потенціалу [1, с. 22].
2. Інституційне середовище публічного управління в Україні
Сучасна система публічного управління в Україні зазнала суттєвих змін у межах реформи децентралізації, впровадження електронного урядування та підвищення прозорості. Однак інституційне середовище все ще характеризується низьким рівнем довіри громадян до влади, фрагментарністю нормативно-правової бази та слабкою інституційною спроможністю окремих органів влади.
На національному рівні функціонують такі ключові інституції як Кабінет Міністрів України, Міністерство розвитку громад, обласні та районні державні адміністрації, місцеві ради. Недостатній рівень координації між органами публічної влади різних рівнів є серйозною інституційною проблемою, що гальмує ефективне управління розвитком регіонів [2, с. 86].
3. Роль місцевого самоврядування у забезпеченні якості життя населення
Місцеве самоврядування відіграє ключову роль у забезпеченні доступу громадян до базових послуг — освіти, охорони здоров’я, безпеки, житлово-комунального обслуговування. У громадах з високою інституційною спроможністю спостерігається підвищення якості життя за рахунок впровадження програм соціального захисту, розвитку інфраструктури, забезпечення безпеки. Ефективні органи місцевої влади будують взаємодію з громадськістю, розробляють стратегії розвитку та впроваджують цифрові інструменти управління.
4. Інституційні бар’єри та виклики децентралізації в Україні
Децентралізація створила передумови для більшої автономії громад, однак водночас виявила низку викликів. До основних інституційних бар’єрів належать:
• Нерівномірність інституційної спроможності між громадами;
• Відсутність дієвих механізмів міжмуніципального співробітництва;
• Недостатній кадровий потенціал;
• Повільне впровадження електронних сервісів;
• Конфлікти повноважень між рівнями управління.
Для подолання цих проблем необхідне подальше удосконалення нормативної бази, інституційне навчання кадрів, розвиток системи моніторингу та оцінки публічної політики.
5. Зарубіжний досвід інституційної побудови публічного управління
Значний інтерес становлять моделі публічного управління таких країн, як Швеція, Німеччина, Польща. Вони характеризуються високим рівнем децентралізації, участі громадян, інституційної стабільності. У Швеції, наприклад, муніципалітети мають широкі повноваження у сфері освіти, медицини, соціальних послуг [3, с. 90].
Польща демонструє ефективну модель регіонального управління з сильним воєводським рівнем та потужними органами місцевого самоврядування. Їхній досвід свідчить, що успіх реформи залежить від якісної підготовки кадрів, прозорості рішень і чіткого розподілу повноважень [4, с. 45].
6. Приклади реалізації ефективних механізмів у регіонах України
На прикладі Львівської та Вінницької областей можна прослідкувати позитивну динаміку розвитку інституцій публічного управління. Зокрема, Львівщина впроваджує стратегії цифрового управління, електронні кабінети громадян, розширення бюджету участі [5, с. 89].
У Вінниці реалізується концепція "Smart City", що включає електронні послуги, системи відеонагляду, аналітику транспортних потоків. В обох регіонах спостерігається зростання довіри населення до місцевої влади, що є свідченням зміцнення інституційного потенціалу [6, с. 4].
7. Напрями удосконалення інституційних механізмів публічного управління
1. Розвиток системи інституційної оцінки — впровадження регулярного моніторингу ефективності органів влади.
2. Професійна підготовка кадрів — формування системи постійного навчання посадовців.
3. Розширення електронного урядування — автоматизація послуг, відкриті бюджети, публічні звіти.
4. Залучення громадян до управління — розвиток механізмів участі, громадських слухань, консультацій.
5. Інтеграція безпекових політик у регіональні стратегії — врахування екологічної, техногенної та соціальної безпеки.
Висновки. Інституційні механізми публічного управління є ключовим фактором у забезпеченні якісного та безпечного життя населення на регіональному рівні. Їхня ефективність залежить від здатності держави та місцевих органів формувати стабільні та дієві інститути, що забезпечують доступність послуг, участь громадськості та зростання регіонів. Подальше вдосконалення інституційного середовища — запорука конкурентоспроможного розвитку України.
Список використаних джерел
1. Дикань В.В., Александрова О.Ю. Механізм забезпечення економічної безпеки регіону: сутність, складові, напрями дії. Вісник економіки транспорту і промисловості. 2017. No 58. С. 18–25
2. Луняк, В. (2024). Шляхи вдосконалення механізмів публічного управління у сфері цифровізації в контексті забезпечення інноваційного розвитку. Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення, 9, 84-90. https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-9-84-90
3. Скандинавський шлях. Досвід реформ адміністративно-територі-ального устрою і місцевого само-врядування в Данії та Швеції / А. Ткачук. — Київ: Логос, 2015. — 124 с.
4. Імельчик Б.В. Польський досвід децентралізації. Фонд розвитку місцевої демократії. Варшава. 2003. С. 1-49. URL: http://msps.su/files/2011/11/Opyt-decentralizacii-wlastii-w-Polshe_ MSagan.pdf
5. Стратегія розвитку Львівської області на період до 2027 року [Електронний ресурс] / Львівська обласна державна адміністрація. – Режим доступу: https://loda.gov.ua/documents/49999
6. Концепція Програми інформатизації та цифрової трансформації на 2024–2028 роки [Електронний ресурс] / Вінницька міська рада. – 2023. – Режим доступу: https://www.vmr.gov.ua/media/2023/
_________________________
Науковий керівник: Мацук Зоряна Андріївна, доктор економічних наук, професор кафедри управління та бізнес-адміністрування, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter