Дослідження впливу тривалості робочого часу на продуктивність праці та стан здоров’я працівників, раціональне співвідношення робочого часу та періодів відпочинку є одним із ключових чинників у сфері безпеки життєдіяльності та охорони праці, які визначають рівень продуктивності, стан фізичного та психологічного здоров’я працівників.
Ця тема є надзвичайно багатогранною, адже охоплює фізіологічні, психологічні та соціальні аспекти, які визначають ефективність людини у трудовому середовищі. Наукові джерела підкреслюють, що правильно організований робочий день підтримує високий рівень працездатності, тоді як надмірне навантаження часто спричиняє зниження уваги, збільшення кількості помилок та погіршення загального стану працівника.
Фізіологічний аспект впливу тривалості робочого часу на здоров’я працівників пов’язаний із функціонуванням основних систем організму. Довготривале перебування в умовах інтенсивної трудової діяльності без належного відпочинку викликає накопичення втоми, яка може мати як миттєвий, так і відтермінований вплив на організм, що негативно позначається на серцево-судинній, нервовій і ендокринній системах. Наукові дослідження підкреслюють, що хронічна перевтома може стати передумовою для розвитку синдрому вигорання та професійних захворювань, таких як гіпертонія, порушення опорно-рухового апарату тощо. Водночас, тривалість робочого часу впливає на здатність організму до регенерації: недостатній відпочинок ускладнює відновлення енергетичних ресурсів, що зумовлює поступове зниження фізичної витривалості та імунітету. Таким чином, фізіологічні межі працездатності людини стають ключовим критерієм для визначення раціональних меж робочого дня [1, c.183].
Слід підкреслити, що вплив тривалості робочого часу на продуктивність праці та стан здоров’я працівників є комплексним явищем, яке потребує системного і комплексного підходу до дослідження. Оптимізація цього показника включає не лише дотримання чинного законодавства, а й урахування сучасних наукових знань щодо фізіологічних та психологічних можливостей людини. Ефективно організований режим праці не лише підвищує результативність трудової діяльності, а й сприяє збереженню здоров’я працівників, що, у свою чергу, є необхідною умовою сталого розвитку будь-якої галузі виробництва. У такому контексті подальші дослідження мають бути орієнтовані на пошук оптимального балансу між економічними інтересами роботодавця та гуманістичними засадами охорони праці, щоб досягти гармонійної взаємодії всіх учасників трудового процесу.
Обґрунтування оптимальної тривалості відпочинку для відновлення фізичних і психологічних ресурсів є ключовим завданням у контексті забезпечення безпеки життєдіяльності та ефективності праці. Відпочинок відіграє роль фундаментального механізму, який дозволяє організму компенсувати витрачену під час роботи енергію, підтримувати гомеостаз і запобігати накопиченню втоми. Наукові підходи до визначення тривалості відпочинку базуються на комплексному аналізі фізіологічних процесів, психологічних особливостей і специфіки трудової діяльності. Цей аспект має особливе значення в умовах сучасного виробництва, де інтенсивність праці часто досягає високого рівня, а вимоги до якості роботи залишаються стабільно високими [2, c.874].
Фізіологічна потреба у періодичному відпочинку зумовлена особливостями функціонування нервової, м’язової та ендокринної систем організму людини. У процесі трудової діяльності витрачаються енергетичні ресурси, накопичуються метаболічні відходи, перенапружуються окремі функціональні системи, що спричиняє зниження загальної працездатності. Відпочинок виконує відновлювальну функцію - сприяє регенерації тканин, поповненню запасів глікогену в м’язах і нормалізує роботу серцево-судинної системи. Наукові дослідження доводять, що недостатній час для відпочинку призводить до стану хронічного стресу, який проявляється у підвищеній втомлюваності, зниженні імунного захисту та схильності до розвитку різних патологій. А повноцінний і якісний відпочинок, навпаки, дає змогу організму відновити базовий функціональний стан, необхідний для стабільної трудової продуктивності.
Якість відпочинку визначається не лише його тривалістю, а й умовами. Комфортне середовище, мінімізація сторонніх подразників і можливість вибору оптимального способу відпочинку істотно впливають на його ефективність. Дослідження засвідчують, що перебування на свіжому повітрі, помірна фізична активність і соціальні контакти сприяють швидшому відновленню порівняно із ізоляцією або пасивним відпочинком у закритому просторі. Тому тривалість перерви має визначатися з урахуванням не лише часових рамок, а й контексту її проведення, що забезпечує максимальний відновлювальний ефект для фізичного та психоемоційного здоров’я працівників.
Порівняльний аналіз нормативних вимог щодо тривалості робочого часу і періодів відпочинку із сучасними науковими рекомендаціями є ключовим елементом удосконалення організації праці на підприємствах. Законодавчі норми формуються, як правило, на основі соціально-економічних реалій, традицій і узгодження інтересів роботодавців і працівників. Водночас наукові підходи базуються на об’єктивних емпіричних даних, які враховують фізіологічні, психологічні та продуктивні характеристики трудової діяльності. Такі розбіжності дозволяють виявити прогалини в чинному нормативному полі та сприяють розробці більш гнучких і науково обґрунтованих підходів до регулювання трудових процесів.
Порівняємо мінімальні вимоги до організації робочого часу у країнах Європейського Союзу, Сполучений Штатах Америки та в Україні.
Так, наприклад, у країнах Європейського Союзу мінімальні вимоги до для всіх працівників встановлює Директива 2003/88/EC Європейського Парламенту та Ради від 4 листопада 2003 року «Про деякі аспекти організації робочого часу». Її основні положення наступні:
• Максимальна тривалість робочого тижня: не більше 48 годин, включаючи понаднормові години, розраховані в середньому за 4-місячний період.
• Відпочинок: щонайменше 11 послідуючих годин відпочинку протягом кожного 24-годинного періоду, та щонайменше 24 години безперервного відпочинку кожні 7 днів додатково до щоденного відпочинку.
• Перерви: якщо робочий день перевищує 6 годин, працівник має право на перерву, тривалість якої визначається колективними договорами або національним законодавством.
• Щорічна оплачувана відпустка: не менше 4 тижнів на рік.
• Нічна робота: існують обмеження на тривалість нічної роботи та додаткові вимоги до охорони здоров'я таких працівників.
Ця директива застосовується до всіх секторів діяльності (державного і приватного), з певними винятками для специфічних категорій працівників [3].
У США основним нормативним документом, який регулює робочий час, є Закон про справедливі трудові стандарти (Fair Labor Standards Act, FLSA), прийнятий у 1938 році.
Його основні положення наступні:
• Стандартна тривалість робочого тижня: 40 годин.
• Понаднормова робота: працівники, які працюють понад 40 годин на тиждень, мають право на оплату в розмірі 1,5 рази більше за звичайну ставку за кожну понаднормову годину.
• Мінімальна заробітна плата: встановлюється на федеральному рівні, але окремі штати можуть встановлювати вищі ставки [4].
Варто зазначити, що в США немає федерального законодавства, яке б встановлювало обов'язкову тривалість щоденного або щотижневого відпочинку, як це передбачено в ЄС. Однак окремі штати можуть самостійно їх регулювати.
Основою нормативного регулювання робочого часу і відпочинку в Україні є Кодекс законів про працю (КЗпП). Наприклад його основні положення:
• Максимальна тривалість нормального робочого часу становить 40 годин на тиждень. Для окремих категорій працівників може бути встановлено скорочений робочий час (наприклад, для неповнолітніх, медиків, учителів тощо).
• Перерви в роботі (ст. 66). Якщо тривалість зміни перевищує 4 години - надається перерва для відпочинку і харчування не більше 2 годин. Вона не включається до робочого часу й надається орієнтовно в середині робочого дня.
• Щотижневий відпочинок (ст. 67). Мінімум 1 вихідний день на тиждень.
• Щорічна основна відпустка (ст. 74 – 79). Тривалість - не менше 24 календарних днів. Для деяких категорій - довша (освітяни, медики, держслужбовці тощо) [5].
Деякі положення про норми праці і відпочинку конкретизуються галузевими угодами, колективними договорами та інструкціями, затвердженими Кабінетом Міністрів або профільними міністерствами.
Загалом, положення КЗпП спрямовані на захист прав працівників і створення базових умов для їхньої працездатності, однак часто мають узагальнений характер, не враховуючи специфіку різних видів діяльності або індивідуальних особливостей [6, c.179].
Порівняльний аналіз нормативних вимог і наукових підходів показує, що чинне трудове законодавство забезпечує лише базовий рівень захисту працівників і не завжди враховує сучасні уявлення про фізіологічні та психологічні особливості трудової діяльності. Норми, закріплені у Кодексі законів про працю, санітарних регламентах та міжнародних конвенціях МОП, створюють загальні рамки регулювання, які потребують уточнення і оновлення відповідно до змін виробничого середовища та зростаючих потреб працівників. Виявлені розбіжності між нормативною базою та науковими рекомендаціями відкривають можливості для вдосконалення трудового законодавства, що сприятиме підвищенню ефективності праці, збереженню здоров’я персоналу та гармонізації трудових відносин.
У підсумку проведеного аналізу можна дійти таких висновків: тривалість робочого часу є критично важливим фактором, який безпосередньо впливає на працездатність і стан здоров’я працівників, а отже потребує науково обґрунтованого регулювання. Оптимальна організація відпочинку, заснована на сучасних дослідженнях, забезпечує повноцінне фізичне і психологічне відновлення, що позитивно позначається на продуктивності праці. Порівняння чинних норм із актуальними науковими даними підтверджує необхідність адаптації діючих стандартів до сучасних умов, що дозволить підприємствам досягти вищої ефективності та забезпечити належний рівень безпеки для працівників.
Список літератури:
1. Трудове право : підручник / О. М. Ярошенко та ін. ; за заг. ред. О.М. Ярошенка. 3-тє вид., перероб. і допов. Харків : Право, 2021. 544 с.
2. Юрченко А.А. Теоретичні аспекти поняття робочого часу. Форум права. 2011. № 4. С. 872–876.
3. Про деякі аспекти організації робочого часу: Директива 2003/88/ЄС Європейського парламенту і Ради від 4 листопада 2003 року. Офіційний вісник Європейського Союзу. 18.11.2003, L 299/9.
4. The Fair Labor Standards Act of 1938. U.S. Department of Labor Wage and Hour Division WH Publication 1318 Revised May 2011.
5. Кодекс законів про працю. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 (Дата звернення 5.06.2025).
6. Чанишева Г. І. Трудове право України : навчально-методичний посібник. Одеса: Фенікс, 2022. 282 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter