Дослідження гендерних аспектів ринку праці надалі залишається актуальним і виступає чутливим індикатором соціально-економічної нерівності у доступі до керівних позицій, високооплачуваних посад і до рівних можливостей у працевлаштуванні. Хоча в українському законодавстві гарантовано принципи рівності у праці досі існує суттєва різниця між декларованими та реальними вимогами до працюючих жінок і чоловіків. Можна простежити гендерну нерівність за рівнем безробіття, за структурою зайнятості, за оплатою праці, а також у перспективах кар’єрного зростання. [1]
Рівень зайнятості жінок в Україні нижчий і становить тільки 82% від рівня зайнятості чоловіків. Так для 2021 року рівень зайнятості жінок складав 50,4% проти 61,5% для чоловіків, і ця диспропорція зберігалась в наступні роки. Слід зауважити, що на цей показник існує певний вплив різниці у тривалості життя, зокрема у віковій групі 60–70 років найбільший гендерний розрив - 71,4%, але цей вплив пояснює тільки незначну частину різниці. Відмінність зберігається у всіх вікових групах, і найменше значення бачимо у групі 50–59 років - 94,5%. Проте, для молоді у віці 15-24 роки спостерігається значна гендерна різниця: зайнятих жінок 400,5 тис. (22,4%) проти 513,2 тис. чоловіків (27,1%). Безробіття серед жінок 15-24 роки сягає 20,3%. У вікових категоріях 25–29 та 30–34 років економічна активність чоловіків також суттєво переважала у довоєнний час, зокрема у 2021 році становила 80,5% проти 59,8% та 83,7% проти 63,9% відповідно. [2]
Аналіз професійної структури зайнятості в Україні демонструє виражену гендерну сегрегацію на ринку праці. Так індекс гендерної сегрегації професій в Україні становить 0,36, що вважається помірним значенням.
Найбільш помітна гендерна диспропорція у високооплачуваних професіях, а також технічно складних: в сфері обслуговування технологічного устаткування жінок 248,1 тис. осіб , а чоловіків 1518,2 тис. осіб, це 14% проти 86%; серед кваліфікованих робітників з інструментом жінок 299,8 тис., а чоловіків 1613,7 тис., це 15,7% проти 84,3%. Водночас у професіях з нижчою оплатою праці та обмеженими кар'єрними перспективами спостерігається значне переважання жінок: серед технічних службовців жінок 406,5 тис. (82,8%) проти 84,4 тис. чоловіків (17,2%). Подібна ситуація у сфері торгівлі та послуг — 1744,7 тис. (67,9%) жінок проти 824,6 тис. (32,1%) чоловіків. Жінки становлять лише 41% (517,4 тис. осіб) серед керівників вищої ланки проти 59% (743,6 тис. осіб) чоловіків, що підтверджує гендерні обмеження доступу до управлінських посад і кар’єрних можливостей. [2]
Значною є різниця в заробітній платі для жінок і чоловіків. У 2021 році середньомісячна зарплата жінок становила 13 802 грн проти 16 912 грн у чоловіків і зберігалась протягом наступних років. Секторальна різниця є найбільшою у сферах мистецтва, спорту, фінансів та промисловості. Тільки в адміністративному обслуговуванні і наданні інших послуг жінки отримували вищу зарплату, ніж чоловіки. Такий дисбаланс пояснюється як горизонтальною сегрегацією, так і вертикальною, тобто зосередженням жінок у менш оплачуваних галузях і незначною представленістю на керівних посадах та в професіях із високим рівнем доходу відповідно.
При міжнародних порівняннях гендерний розрив в оплаті праці в Україні трохи нижчий за середній у Європейському Союзі, але проблеми залишаються схожими: обмеження в доступі до керівних посад, до кар’єрного та професійного зростання, різниця в оплаті праці та недостатньо гнучкі умови праці. Країни Європейського Союзу організовують заходи, запроваджують численні програми, які допомагають зменшити гендерні диспропорції на ринку праці. Це можуть бути певні ліміти, забезпечення мінімальної частки представництва, контроль за дотриманням рівності у формах звітності тощо. Ці методи і підходи можна використати у вітчизняній практиці.
На показники гендерної рівності та гендерної сегрегації на ринку праці мала вплив пандемія COVID-19 і найбільше - повномасштабне вторгнення рф. Оскільки серед біженців та мігрантів переважають жінки та діти, а серед військових – чоловіки, це спричинило суттєві структурні зрушення в гендерних показниках ринку праці.
Подолання гендерної нерівності на ринку праці вимагає внесення коректив в соціальну та економічну політику країни, стратегію економічного розвитку, розробку дієвих програм і системних заходів, які також включали би зміни у державній молодіжній політиці з урахуванням гендерного чинника, урядові програми для жінок у системі професійної освіти в технічних і «нетипових» сферах, а також вдосконалення аналітико-статистичних досліджень і звітності для забезпечення ефективних рішень.[3]
Для створення справедливого і конкурентоспроможного ринку праці Україна має забезпечити рівні можливості для жінок і чоловіків щодо зайнятості, оплати праці, кар’єрного та професійного росту, працевлаштування молоді.
Список літератури:
1. Михайлишина Д, Кобернік О, Солтисяк Р – Центр економічної стратегії. Гендерна записка: роль жінки в економіці України. – 2019. https://ces.org.ua/wp-content/uploads/2019/09/%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0-%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%B0_1610.pdf
2. Офіційний сайт державної служби статистики України: URL: https://www.ukrstat.gov.ua/
3. International Labour Organization: https://www.ilo.org/
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter